Тендітні жінки у «суворій» журналістиці

Вони ризикували своїм життям: видатні журналістки

У витоків журналістики стояли в більшості випадків чоловіки, а жінкам доводилось поступово відвойовувати своє місце у професії. Але багато видатних працівниць пера своєю відвагою та мужністю довели всьому світу, що стать не відіграє ніякої ролі, коли мова йде про професіоналізм. Ми розповімо вам про видатних жінок, які дуже багато досягли у журналістиці, відстоюючи інтереси суспільства і громадян. Деякі з них ризикували своїм життям і здоров’ям, але любов до своєї роботи та віра в істину змушували їх наважуватися на відчайдушні кроки.

Елізабет Кокрейн (1864-1922)

Неллі Блай

Ця американська журналістка відома всьому світу під псевдонімом Неллі Блай. Її прихід у професію розпочався з публікації «Для чого годяться дівчата», де вона відстоювала права жінок. Згодом вона змогла влаштуватися у Пітсбурзьку газету, де писала статті на подібну тематику. Через деякий час Елізабет спробувала взятися за більш серйозні та складні теми, але редактори не бачили в цьому перспектив. Саме тому їй необхідно було взятися за найсміливішу та резонансу справу, після якої її б точно помітили і почали поважати у професійних колах.

Такою справою став репортаж з психічної лікарні, в якій Елізабет провела 10 днів, прикидаючись хворою. Повернувшись з лікарні вона написала матеріал для «The New York World», в якому викрила некомпетентність лікарів та медсестер, жахливе ставлення до пацієнтів та розповіла про нелюдські умови, що надаються хворим. Її репортаж одразу набув величезного резонансу і зробив Неллі Блай відомою і надзвичайно сміливою репортеркою.

Історія Неллі Блай

На цьому вона не зупинилась і вирішила здійснити навколосвітню подорож. Вона поставила за мету перевершити героя книги Жюля Верна і обігнути Земну кулю за 75 днів. Однак для цього їй знадобилося навіть на 3 дні менше, а ще вона встигла за цей час взяти інтерв’ю у письменника, який щиро вболівав за неї. Звісно, це могло б бути її досягненням, і вона б могла спокійно продовжувати свою роботу, але вона ще двічі побила свій власний рекорд і здійснила навколосвітню подорож всього за 67 та згодом 66 днів.

Протягом наступних років Неллі висвітлювала та викривала злочини та корупцію, писала репортажі зі страйків та інших суспільно важливих подій. Однак поступово вона ставала надто пізнаваною, що не дозволяло їй виконувати свою роботу. Саме тому вона була змушена відійти від своєї професії.

Трилер до нового фільму про видатну журналістку

Але війна у 1914 році змусила її знову повернутися у журналістику. Елізабет стала першою жінкою військовою кореспонденткою з Америки. На жаль, важка та небезпечна робота призвела до того, що вона захворіла запаленням легень та пішла з життя у віці 57-ми років. При цьому вона писала журналістські тексти до останнього дня свого життя.

Оріана Фаллачії (1929-2006)

Цю видатну італійську публіцистку називають «найзнаменитішою письменницею Італії», а також «журналістом, якому ніхто у світі не може відмовити». Її досягнення у професії важко переоцінити. За своє життя вона співпрацювала з такими відомим виданнями, як Нью-Йорк Таймс, Вашингтон Пост, Лос-Анджелес Таймс. Також вона була кореспондентом журналу «Europeo» в Голлівуді.

Надзвичайно важке дитинство журналістки пройшло в часи Другої світової війни, де вона була  учасницею партизанського опору. Працювати кореспондентом Оріана почала ще у 16-річному віці. Популярними її зробили безкомпромісні інтерв’ю та жорсткий, але доречний стиль її публікацій.

У списку її інтерв’юйованих безліч відомих людей та політичних діячів, серед яких Генрі Кіссинджер, аятола Хомейні, Лех Валенса, Віллі Брандт, Зульфікар Алі Бхутто, Муаммар Каддафі, Федеріко Фелліні, Ден Сяопін, Ясер Арафат. Одне із найжорсткіших її інтерв’ю було з іранським революційним лідером аятолою Хомейні. Вона повинна була спілкуватися з ним у «повній чадрі». Але Оріана наважалась запитати, чому жінки мають одягати ці безглузді шати, на що отримала відповідь, що її ніхто не змушує цього робити. Після цього вона зірвала свою чадру.


«Кожне інтерв’ю, — говорить Фаллачі, — це мій автопортрет. Це дивна суміш моїх ідей, мого темпераменту, мого терпіння, всього того, що я вкладаю в свої питання. Якщо той, у кого я беру інтерв’ю, відмовляється співробітничати, він стає покручем, фашистом, ідіотом».

Оріана не менш відома також тим, що вона була військовим кореспондентом у найгарячіших точках – у Кубі, Південній Америці, Кувейті, Угорщині, В’єтнамі, Мексиці, Лівані та в районах Індо-Пакистанській війні. Під час виконання одного із редакційних завдань у 1968 році з нею сталася жахлива історія. При придушенні студентських заворушень у Мехіко солдати тричі вистрілили в Фаллачі і за волосся відтягли її тіло до купи трупів, але Оріана прокинулася в морзі і вижила.

Про інтерв’ю з
аятолою Хомейні.

Оріана є також відомою письменницею, бо видала 12 книг, що розійшлися по світу сумарним накладом у 20 мільйонів примірників. Однією з найрезонансніших її книг стала «Лють і гордість». У ній вона виступила з критикою ісламу та арабської культури у відповідь на Теракт 11 вересня 2001 року. У світі Оріана Фаллачі відома як чесний та безстрашний публіцист.

Кейт Аді (1945)

Її кар’єра Бі-бі-сі почалась із посади станційного помічника в Радіо Бі-бі-сі Дарем, тоді виробник для Радіо Брістоль. Вона була репортером для регіональних телевізійних новин в Плімуті і Саутгемптоні, і приєдналася до команди повідомлень про події всередині країни в 1976 році.

У 1980 році з нею трапилась дуже стресова і складна ситуація. Журналістці довелося перервати свою програму, присвячену Чемпіонату світу зі снукеру, коли арабські сепаратисти оточили посольство Ірану в Лондоні. Скорчившись за дверима машини під час облоги будівлі групою спецназу, Кейт передавала новини з місця подій в прямому ефірі для мільйонної аудиторії в екстреному випуску BBC News. Того дня 2 травня лідер терористів зажадав зустрічі з представником британської компанії BBC. У той же вечір заяву терористів передали по каналу BBC Radio 2.

Репортаж Кейт з гарячої точки

Після такого інциденту Кейт стала відомою журналісткою і користувалася повагою. Незабаром вона стала головним кореспондентом і тримала посаду протягом чотирнадцяти років. За час роботи Аді висвітлювала у своїх репортажах військові конфлікти по всьому світу. Одне з її перших призначень повинно було повідомити про протести площі Тяньаньмень. Головні призначення слідували у війні в Перській затоці, війні в колишній соціалістичній федеративній республіці Югославії, руандійського Геноциду 1994 року і війні в Сьєрра-Леоне. У 2003 Аді пішла з прикордонного повідомлення.

Аді  також популярний автор. Вона видала свою автобіографію, «Доброту Незнайомців». Друга книга мала назву «Корсети до камуфляжу: Жінки і війна». Через декілька років Аді видала свою третю книгу, «Замовляють нічию Дитину», яка висвітлює історію дітити-підкидька і питання ідентичності. Згодом журналістка видала ще 2 книги ‑ «В Небезпеці: Люди, які Ризикують Їх Життями для Роботи» та «Боротьбу на тилу: Спадщина Жінок в Першій світовій війні».

У 2018 році легендарна журналістка BBC отримала премію BAFTA за видатні досягнення. На врученні Аді зауважила, що її робота просто «необхідна в умовах демократії».

Інтерв’ю на ВВС


«Мені дуже пощастило. Я вважаю, що бути репортером – це просто чудова робота, це захопливо, це дивовижно, це вимагає багато чого від вас, але це так корисно, і ви отримуєте можливість через телебачення розповісти людям про все. Це неймовірне відчуття».

Крістіна Ламб (1965)

Крістіна є відомою британською журналісткою та головним іноземним кореспондентом газети The Sunday Times. Вона вперше зробила своє ім’я, коли отримала нагороду «Молодого журналіста року» за висвітлення радянської окупації Афганістану в 1988 році. Невдовзі після закінчення Оксфорда вона подорожувала з моджахедами, що боролися з радянською окупацією , проводячи наступні два роки у Пешаварі . Вона майже три десятиліття повідомляла про Пакистан і Афганістан.

Ламб працювала у дуже важкий умовах та місцях. Вона висвітлювала війни Іраку та Лівії, Анголи та Сирії; репресії від Еритреї до Зімбабве; і навіть відправилася в далекі відстані Амазонки, щоб відвідати віддалені племена. У своїх публікаціях вона звертає особливу увагу на такі питання, як викрадення дівчат в Нігерії, рабство в Іраку і важке становище афганських жінок.

Виступ Крістіни на
TED

Її робота була надзвичайно небезпечною і стала для нею важким випробуванням. У листопаді 2001 року вона була депортована з Пакистану після розкриття доказів таємної операції військовій розвідці Пакистану щодо контрабанди зброї в Талібан. У 2006 році вона ледве врятувалася, коли потрапила в талібську засідку британських військ у Гельманді. Також не менш страшним був випадок, у якому Ламб була на автобусі з Беназір Бхутто (колишня прем’єр-міністр Пакистану), коли її було підірвано в жовтні 2007 року.

Крістіна видала також свою книгу, яка стала відомою на весь світ. Її назва – «Я – Малала». Це історія дівчини, яка боролася за право на освіту і була розстріляна талібами. Книга є автобіографією Малали Юсафзай, написаної спільно з Крістіною Ламб. Книга розповідає про раннє життя Юсафзаї, володіння її батька школами, підйом і падіння Пакистану Техрік-і-Талібан у долині Сваті, спроби вбивства, здійснені проти Юсафзаї, коли вона їй було лише 15 років. «Я – Малала» була перекладена на 40 мов, і продана накладом близько двох мільйонів екземплярів по всьому світу.

Ламб є членом міжнародної ради Інституту звітності з питань війни і миру і є меценатом зареєстрованого у Великобританії благодійного афганського зв’язку. Зараз журналістка не забуває про свою освіту та намагається здобувати нові знання. Вона є почесним членом університетського коледжу в Оксфорді та Королівського географічного товариства. У 2013 році вона була нагороджена Королевою за досягнення у журналістиці. У листопаді 2018 року Ламб отримала почесний ступінь доктора юридичних наук з Університету Данді.

Лара Логан (1971)

Логан народилася в Дурбані , Південна Африка, і навчалася в середній школі Дурбанського коледжу. Вона закінчила Університет Натала в Дурбані. Згодом вона працювала у журналі Sunday Tribune у Дурбані під час навчання, а потім у газеті Daily News. У 1992 році вона приєдналася до Reuters Television в Африці, як старший продюсер.

Кар’єра Логан була надзвичайно стрімкою. Після 4 років вона стала позаштатною журналісткою, отримуючи завдання як репортер і редактор/продюсер з ITN і Fox / SKY, CBS News , ABC News (в Лондоні), NBC та Європейського трансляційного союзу. Вона також знайшла роботу в CNN , повідомляючи про події, такі як вибухи американських посольств 1998 року в Найробі та Танзанії, конфлікт у Північній Ірландії та війну в Косові.

Логан була найнята у 2000 році GMTV (ранкова програма новин у Великобританії) в якості кореспондента; вона також працювала з CBS News Radio як позаштатний кореспондент. Через кілька днів після нападів 11 вересня , вона попросила клерка в російському посольстві в Лондоні дати візу для подорожі до Афганістану . У листопаді 2001 року, перебуваючи в Афганістані, працюючи для GMTV, вона проникнула в Північний альянс, підтриманий американцями і британцями, і взяла інтерв’ю у командира, генерала Бабаджана, в авіабазі Баграм.

Протягом наступних років вона подавала репортажі з поля бою, включаючи військові зони в Афганістані та Іраку. Окрім цього Логан взяла інтерв’ю у відомих діячів і дослідників, таких як Роберт Баллард, першовідкривач аварії RMS Titanic.

Лара стала відомою журналісткою завдяки багатьом своїм репортажам та інтерв’ю. Але є декілька, які вразили публіку та викликали значний резонанс. Наприкінці січня 2007 року Логан подала доповідь про бойові дії на вулиці Хайфа в Багдаді (Ірак), але вечірні новини CBS не випустили звіт; вважаючи це “трохи занадто”. Щоб змінити рішення, Логан заручилася підтримкою громадськості зі словами “Потрібно бачити”.

Також Логан критикували за її зауваження щодо іншого журналіста, Майкла Гастінгса, та її думку, що військові репортери не повинні писати про загальний сміх, жарти, який вони чують. Стаття Гастінгса в «Роллінг Стоун» процитувала одного генерала і його співробітників. Гастінгс зауважив під час подорожі з генералом, що той критикував віце-президента США Джо Байдена та інших чиновників, після чого президент Обама звільнив генерала як свого командувача в Афганістані. Логан сказала у CNN, що доповідь Гастінгса порушила негласну угоду між репортерами, які подорожують з військовослужбовцями, щоб не повідомляти про випадкові коментарі, які проходять між ними.

Один із найжахливіших та не приємніших інцидентів стався з Логан і її екіпажем у Єгипті. Вони були заарештовані і затримані на одну ніч єгипетською армією 3 лютого 2011 року. Вона сказала, що екіпаж був з зав’язаними очима і в наручниках, а їхній водій був побитий. Їм порадили покинути країну, але пізніше вони були звільнені. Після цього CBS News опублікувала заяву про те, що Логан була побита і піддана сексуальному насильству, висвітлюючи святкування на площі Тахрір. CBS 60 Minutes передає згодом її інтерв’ю про це; вона сказала, що вона виступає через поширеність масового сексуального насильства в Єгипті, і хоче порушити мовчання про сексуальне насильство жінок-репортерів, які неохоче повідомляють про це.

Логан розповідає про жахливий інцидент у Єгипті

Така важка та складна доля виявилася у видатних журналісток. У 19 столітті вони боролися з одними проблемами та наражали себе на небезпеку, а у 20 та 21 століттях з’явилися нові, не менш страшні ризики. Але всі вони увійшли в історію та змогли вистояти під час своїх редакційних завдань. Найголовніше це те, що вони змогли надати розголос важливим проблемам, а також допомогли звернути на них увагу світової громадськості. Хоча інколи це дуже дорого їм коштувало.

Напишіть відгук

Share via
Copy link
Powered by Social Snap
%d блогерам подобається це: